Управління колегіальними стосунками між педагогами у навчальному закладі

Перехід до демократії – масштабний процес, який передбачає не лише політичні, а й економічні, соціальні та культурні зміни. Формування демократичного світогляду і культури молоді – одне з найбільш відповідальних і складних завдань сучасної гуманітарної політики, освіти і виховання тому, модернізація змісту освіти на сьогодні є однією з основних проблем перебудови освітньої системи в Україні.

Нова система управління освітою поступово утверджується як державно-громадська. Вона має забезпечити прискорений випереджальний інноваційний розвиток, а також забезпечити умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

У Національній доктрині розвитку освіти України вказано, що сучасна система управління освітою має розвиватись як державно-громадська, вона повинна враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентноспроможність їх освітніх послуг. Діяльність освітян спрямовується на пошуки нових демократичних відкритих моделей управління освітою, що зорієнтовують освітні процеси не на відтворення, а на розвиток. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюється навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою".

Метою державно-громадського управління освітою є оптимальне поєднання державних та громадських засад в інтересах особистості, соціуму та влади. Основними його завданнями є реалізація визначених прав та обов’язків педагогів, учнів та їх батьків на участь в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами; демократизація державного управління освітою; задоволення потреб та інтересів учасників навчально-виховного процесу; розвиток погоджувальних механізмів у вирішенні загальних завдань.

Головними принципами державно-громадської моделі управління навчальним закладом мають бути гуманізація, професіоналізм, науковість, адаптованість, цілеспрямованість, відкритість, толерантність тощо. Прийняття управлінських рішень повинне здійснюватися лише на принципах взаємної згоди між усіма ланками управління.

Органами колегіального управління навчальним закладом є конференція, рада ПТНЗ, педагогічна рада, нарада при директорі, його заступниках. Їх діяльність координується залежно від потреб колективу і завдань ПТНЗ.

Принцип колегіальності в управлінні означає прийняття колективних рішень зі стратегічних та найбільш важливих проблем; повагу думок більшості та меншості; розвиток горизонтальних зв'язків та дружніх стосунків у колективі.

Принцип єдиноначальності і колегіальності в управлінні. Його реалізація спрямована на подолання суб'єктивності, авторитаризму в управлінні педагогічним процесом. Єдиноначальність базується на знаннях педагогіки і психології особистості, соціальної психології, урахуванні індивідуально-психологічних особливостей учителів, учнів батьків. Вона забезпечує чітке розмежування і дотримання повноважень учасників педагогічного процесу, дисципліну і порядок.

Колегіальність передбачає опору на досвід і знання членів педагогічного колективу, їх участь у підготовці, розробці й обговоренні рішень, зіставлення різних точок зору, прийняття оптимального рішення. Якщо колегіальність пріоритетна на етапі обговорення і прийняття рішень, то єдиноначальність необхідна насамперед на етапі реалізації цих рішень.

Діяльність навчального закладу організовується на засадах демократизму, гуманізму, на поєднанні державного управління та громадського самоврядування, впровадження колегіального стилю управління закладом освіти. Ефективна взаємодія адміністрації ПТНЗ, батьків та учнів залежить від усвідомлення, планування, координації вказаних дій директором закладу освіти.

Реалізація принципу єдиноначальності і колегіальності в управлінні навчально-виховним процесом знаходить своє втілення в діяльності різних рад, комісій, що діють на громадських засадах; у роботі конференцій, зльотів, з'їздів, де необхідний колективний пошук і персональна відповідальність за прийняте рішення.

У проекті „Етичного Кодексу українського педагога” (укладачі: канд. філософських наук, вчитель-методист Мовчан П.І. - керівник проекту, викладачі Березанська Н.І., Декар О.Ю., Вдовиченко А.М., психолог Тарасов О.М.) в Розділі 5 „Взаємовідносини і взаємодія педагогів”, статті 19 „Взаємини між педагогами” сказано наступне:

1. Принцип поваги до своєї професії домінує у всіх сферах діяльності педагога: професійній, громадській, публіцистичній та ін. Свою діяльність він спрямовує на збереження та підвищення її престижності.
2. Педагог поважає права іншого педагога як людини та фахівця.
3. Взаємини між педагогами будуються на підставі колегіальності, рівноправності, чесності, справедливості, порядності та довіри, а також готовності поділитися своїми професійними знаннями та досвідом.
4. Педагоги допомагають один одному у подоланні труднощів та у складних випадках. У разі виникнення розбіжностей між колегами, слід шукати шляхів їх усунення, у разі потреби – за посередництвом етичного комітету відповідної професійної асоціації.
5. Обов'язок кожного педагога – неупереджено аналізувати як власні помилки, так і помилки своїх колег. Виявлення незгоди з їхніми думками чи діями, критика на їх адресу повинні бути об'єктивними, аргументованими і необразливими.
6. Обговорення діяльності колег у присутності учня або його батьків (опікунів) є неприпустимим. Спроби завоювати собі авторитет шляхом дискредитації колег є неетичними.
7. Моральний обов'язок педагога активно протидіяти практиці безчесних і некомпетентних колег, а також різного роду непрофесіоналів, що наносять шкоду розвитку та життю учня.
8. Педагог повинен усвідомлювати межі між професійним і приватним спілкуванням під час виконання ним своїх професійних обов’язків. 

Взаємодія адміністрації ПТНЗ з учнями має ґрунтуватися на повазі до особистості кожного учня, захисті його прав та демократичних свобод, на вимогливості та контролі за психологією стосунків в учнівських колективах, підтримці та допомозі у діяльності учнівських лідерів. Звідси випливають і загальні положення щодо стосунків адміністрації навчального закладу з педагогічними працівниками:

·          дотримуйтесь колегіальності у вирішенні суттєвих, важливих і перспективних завдань;

·          не допускайте недовір’я до колег;

·          не концентруйте посилену увагу на окремих працівниках і результатах їхньої роботи;

·          не старайтесь присвоїти собі результати роботи колективу або окремих працівників;

·          намагайтесь не командувати, а більше переконувати, дотримуйтесь демократичного способу керівництва;

·          чіткий розподіл обов’язків, знання принципів і методів їх виконання — запорука відсутності конфліктів у колективі.

Зупинимося на теорії та практиці колективу А.С. Макаренка, оскільки у ній були чітко окреслені стадії розвитку колективу на засадах демократичного підходу.

На першій стадії видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.

Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.

Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень. У такий спосіб реалізовувалась "педагогіка колективної дії".

Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке читання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.

За А.Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.

А.С.Макаренко помітив, що колектив не просто -"живе" доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише-якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку.

Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм, прагнення досягти власною працею "завтрашньої радості".

А.Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, хоча й розумів, що здійснити всю виховну роботу лише з допомогою "педагогіки індивідуальної дії" просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на власному досвіді прийшов до твердого переконання, що безпосереднього переходу від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу, як коректив до розвитку колективу, також не повинно бути, а найдоцільнішим є тільки перехід, .опосередкований через спеціально організований з педагогічною. метою первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного педагогічно насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному діловому, товариському і навіть побутовому спілкуванні. Такий виховний вплив він назвав "педагогікою паралельної дії".

Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців. Колектив був розбитий на загони, командири в яких змінювалися двічі на рік. Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи. А для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені загони, в яких командири постійних загонів працювали як рядові його члени. Більше того," кожен день призначався черговий командир, який міг зробити зауваження або здійснити обов'язкове для виконання розпорядження будь-якому члену колективу. Все це робилось не випадково, не стихійно. Така система залежностей, зміни статусу служила гарантом справжньої демократії, не залишала ніякої можливості для виникнення кар'єризму. У такому колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу, як писав Макаренко, "стати над колективом" або відчувати себе належною до "командної касти".

За всіх часів ПТНЗ крім навчання дітей основам наук виконувала ще й найважливіше завдання підготовки підростаючих поколінь до самостійного життя в суспільстві. Дане завдання вирішувалося завжди залежно від історичних, соціальних та інших умов.

В теперішній час і соціальні норми суспільства, й вимоги, які воно пред'являє до людей, значно змінюються. ПТНЗ зіткнулися з дуже непростими проблемами: якою повинна бути нова модель і як найбільш безболісно для всіх учасників педагогічного процесу змінити свою роботу відповідно до неї.

Розвиток сучасного суспільства можливий при дотриманні демократичних, цивілізованих норм взаємодії й росту активності й відповідальності його членів. Найбільш точною моделлю подібних відносин є існуючий у Європі й Америці підхід до утворення, що зветься "шкільне співтовариство".

За визначенням одного із провідних спеціалістів у цьому підході T.J.Sergiovanni, найважливішою характеристикою шкіл, що діють на рівні "шкільного співтовариства", є рівноправна взаємодія між всіма учасниками процесу навчання - адміністрацією шкіл, учителями, учнями й батьками - у їхньому прагненні жити за законами "співтовариства". Іншими характеристиками є рефлексія того, що відбувається, всіма учасниками й екзистенціальний підхід до досвіду, одержуваному в процесі навчання й викладання (V.Battistics і ін); постійна рефлексія й розвиток процесу взаємодії (P.Hall); вільно погоджена навчальна діяльність, що відрізняється всебічним і легко доступним навчанням високої якості (P.Hall). "Шкільне співтовариство" припускає співробітництво, взаємозв'язок учнів і вчителів у творчому рішенні їхніх проблем. Протилежною моделлю є "формальна організація", тобто тип організації, при якому школа розглядається як тверда ієрархія, у якій існують чітко позначені ролі й відповідні рольові очікування.

В руслі цього підходу сучасні ПТНЗ розглядаються як організація викладачів і учнів, що не можуть існувати без:

1.               Взаємної довіри всіх учасників педагогічного процесу;

2.               Дотримання всіма етичних і моральних норм;

3.               Участі всіх, починаючи з першокурсників і закінчуючи директором, у спільному виробленні й досягненні цілей навчання. Зрозуміло, кожний робить це на рівні своїх умінь і знань, але вислуховуються й обговорюються думки всіх;

4.               Усвідомлення учнями й учителями своєї причетності й значущості в спільній справі, правочинності в рішенні шкільних проблем і організації роботи;

5.               Постійного проведення роботи (дискусій, рефлексії), спрямованої на те, щоб у навчальному закладі існував загальний підхід до розуміння цінностей утворення;

6.               Співробітництва й взаємозв'язки учнів і викладачів;

7.               Роботи на основі діалогу й дискусії як методу навчання;

8.               Активної участі всіх у вільно погодженій навчальній діяльності, що веде до намічених результатів.